гойний
ГО́ЙНИЙ¹, а, е.
Який загоює ушкодження, рани на тілі; цілющий.
– Є у нас м'які завої і бальзам на рану гойний, там на вежі біла постіль вже давно на вас чекає (Леся Українка);
* Образно. Милий, тихий, гойний для втомленої душі божественний краєвид (Ю. Смолич).
ГО́ЙНИЙ², а, е, розм.
Щедрий, багатий.
Його жінка була непоміркована, розтратлива, любила розкіш та шикарне гойне життя й сипала грішми, як половою (І. Нечуй-Левицький);
[Мазепа] (підводиться, а за ним і всі старшини). Ну, спасибі ж Вам, кумонько, за учту гойну (Л. Старицька-Черняхівська);
Гойний врожай дала мати Земля (Н. Королева);
// на що. Сповнений чого-небудь.
Стрілася [Марія] з життям, гойним на поневіряння, злидні і муки (Н. Рибак).
Словник української мови (СУМ-20)