гойно
ГО́ЙНО, розм.
Присл. до го́йний².
[Префект:] Рим гойно заплатив за ту науку, він Греції дав спокій і закон, чого вона не мала споконвіку (Леся Українка);
Їдьте ви собі додому і скажіть своїм братам шляхті, що я дуже вдячний їм, що вони так гойно обдарували мене грошима, але ще був би більше вдячний, якби вони обдарували мене своїм довір'ям (Г. Хоткевич);
Заздро похитували [старі] головами, щось шамкотіли беззубими ротами. Добре танцюють, гойно гуляють (В. Кучер).
Словник української мови (СУМ-20)