гойно
ГО́ЙНО, розм. Присл. до го́йний².
[Префект:] Рим гойно заплатив за ту науку, він Греції дав спокій і закон, чого вона не мала споконвіку (Л. Укр., III, 1952, 449);
Заздро похитували [старі] головами, щось шамкотіли беззубими ротами. Добре танцюють, гойно гуляють (Кучер, Трудна любов, 1960, 179).
Словник української мови (СУМ-11)