гойний
ГО́ЙНИЙ¹, а, е. Який загоює пошкодження на тілі; цілющий.
— Є у нас м’які завої і бальзам на рану гойний, там на вежі біла постіль вже давно на вас чекає (Л. Укр., І, 1951, 433);
*Образно. Милий, тихий, гойний для втомленої душі божественний краєвид (Смолич, Реве та стогне.., 1960, 547).
ГО́ЙНИЙ², а, е, розм. Щедрий, багатий.
Його жінка була непоміркована, розтратлива, любила розкіш та шикарне гойне життя й сипала грішми, як половою (Н.-Лев., IV, 1956, 229);
Стрілася [Марія] з життям, гойним на поневіряння, злидні і муки (Рибак, Час.., 1960, 84).
Словник української мови (СУМ-11)