голосина

ГОЛОСИ́НА, и, ж., розм.

Сильний або грубий голос; голосище.

Падуга благеньких полотняних декорацій колихалась угорі. Такої голосини давно не чули стіни театру (Ю. Смолич);

Малиновіли цигарками двоє чолов'ягів і дебеліший з них дебелою голосиною прогуготів: – Отже, значить, – рубаємо! Потихеньку вночі рубаємо колгоспні акації додому собі на дрівця! (М. Вінграновський).

Значення в інших словниках

1. голосина — голоси́на іменник жіночого роду розм.  Орфографічний словник української мови
2. голосина — -и, ж., розм. Сильний або грубий голос.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. голосина — див. голос  Словник синонімів Вусика
4. голосина — ГО́ЛОС (звуки, які видає людина, деякі тварини), ГЛАС заст., поет.; ГОЛОСИ́НА розм., ГОЛОСИ́ЩЕ розм. (сильний або грубий). Заніміли, поникли, погасли ліси, І людські, і пташині мовчать голоси (М. Рильський); Аж ось чую тихий глас матушки моєї (Я.  Словник синонімів української мови
5. голосина — ГОЛОСИ́НА, и, ж., розм. Сильний або грубий голос. Падуга благеньких полотняних декорацій колихалась угорі. Такої голосини давно не чули стіни театру (Смолич, Театр.., 1940, 256).  Словник української мови в 11 томах
6. голосина — Голосина, -ни м. Голосище, огромный голосъ. Чуб. II. 581.  Словник української мови Грінченка