голосистий
ГОЛОСИ́СТИЙ, а, е.
1. Який має сильний, дзвінкий голос (у 1, 3 знач.).
Співом пташки голосистої Залунав увесь лісок (П. Грабовський);
На вулиці голосиста циганка продавала паперові троянди. “Як живі! Як живі!” – вигукувала вона (І. Муратов);
У Марини Стадник була в Кривчику .. заслужена слава голосистої співачки (Л. Дмитерко).
2. Дзвінкий, гучний.
О пів на сьому вихованців будив голосистий дзвоник (С. Добровольський);
В селі загаласували півні. Здавалось, сама земля задзвеніла тим голосистим кукуріканням (Ю. Збанацький).
Словник української мови (СУМ-20)