голосистий
ГОЛОСИ́СТИЙ, а, е.
1. Який має сильний, дзвінкий голос (у 1, 3 знач.).
Співом пташки голосистої Залунав увесь лісок (Граб., І, 1959, 321);
На вулиці голосиста циганка продавала паперові троянди. «Як живі! Як живі!» — вигукувала вона (Мур., Свіже повітря.., 1962, 128);
У Марини Стадник була в Кривчику.. заслужена слава голосистої співачки (Дмит., Наречена, 1959, 148).
2. Дзвінкий, гучний.
В селі загаласували півні. Здавалось, сама земля задзвеніла тим голосистим кукуріканням (Збан., Переджнив’я, 1960, 105);
О пів на сьому вихованців будив голосистий дзвоник (Добр., Ол. солдатики, 1961, 47).
Словник української мови (СУМ-11)