голосити
ГОЛОСИ́ТИ¹, ошу́, о́сиш, недок.
1. Голосно плакати.
Голодна дітвора голосить (О. Стороженко);
Бідна Балашиха голосила; Балаш і собі плакав (І. Нечуй-Левицький);
* Образно. На Дніпро позирав [козак], .. Сині хвилі голосили (Т. Шевченко).
2. за ким, над ким, по кому і без дод. Голосно причитати, заводити (при виконанні похоронного, а також весільного обрядів); тужити.
От покликали Настю, а замість її [неї] поставили другу жінку, щоб голосила над покійною (Г. Квітка-Основ'яненко);
Ніхто в цілому селі не вмів так гарно голосити, як молода Любка (І. Нечуй-Левицький);
Чому не заводить [ненька], не голосить по покійнику..? (І. Франко).
3. Кричати, вигукувати що-небудь.
Вони, побачивши Феодору, кричали, голосили: – Многi лiта найсвятiшiй i найблаженнiшiй Феодорi! (С. Скляренко).
ГОЛОСИ́ТИ², ошу́, о́сиш, недок., що, діал.
Поширювати, обнародувати.
Рутенців плем'я перед ним [князем] Хилило чоло покірно І голосило на весь світ Його славу безмірно (І. Франко);
Судити когось на підставі факту, слова – годі! Здається, говоримо про когось правду, а ми голосимо неправду. В осуді когось треба великої обережності (Уляна Кравченко).
Словник української мови (СУМ-20)