гонитва
ГОНИ́ТВА, и, ж.
1. Переслідування, намагання спіймати кого-небудь.
Довго тяглася гонитва, аж дикі нетрі та комиші сховали недобитків у своїй гущі (М. Коцюбинський);
Треба мати доброго коня, щоб бачити гонитву за вовком (О. Донченко).
2. Дуже швидкий рух, дуже швидка їзда.
Спітнілі від гонитви, збентежені невдачею, хлопці довго мовчали (П. Панч);
Розпарені коні спинились, перебирали ногами, тремтіли, збуджені гонитвою (В. Кучер);
* Образно. Сучасний світ глухне від швидкостей, він летить стрімголов, на наших очах відбувається шалена гонитва амбіцій, нездорових пристрастей, розбухлих егоїзмів (О. Гончар).
3. за чим, перен. Сильне прагнення чого-небудь, намагання досягти якої-небудь мети.
В гонитві за куснем хліба часом все забував [Софрон] – і Байгород, і родичів, геть чисто все (Н. Рибак);
Багатством для Карпа були земля, млини, а не гонитва за чинами (М. Стельмах);
В гонитві за щастям не загубіть волю (з публіц. літ.);
В художньому новаторстві, коли воно не являє собою пусту формалістичну гонитву за оригінальністю, є не тільки серйозний ідейний зміст, але й неабияка моральна краса (з наук.-попул. літ.).
◇ (1) Гони́тва за до́вгим карбо́ванцем – прагнення легкого заробітку, дармових грошей.
– Ось куди загнала нас з тобою гонитва за довгим карбованцем (О. Гончар);
Зараз особливо гостро відчули марність блукань своїх – гонитва за довгим карбованцем ні до чого не привела (Микита Чернявський).
Словник української мови (СУМ-20)