гонористо
ГОНОРИ́СТО.
Присл. до гонори́стий.
– Та не палися так, леґіне.., – сказала гонористо Оленка, ніби тут вона була головною (А. Турчинська);
Капка гонористо задирає голову, роззявляє рота, щоб щось зухвале вимовити (І. Багряний);
Вiн в своїй сорочцi навипуск гонористо проходить мимо Яцуби (О. Гончар);
– В ту хвилину в комірчині протяжно і гонористо, на високій ноті, з переливами закукурікав півень (І. Чендей).
Словник української мови (СУМ-20)