гоноровий
ГОНОРО́ВИЙ, а, е, зах.
1. Знатний, шляхетний.
– Ось дивись, – каже, – я – гоноровий шляхтич (О. Стороженко);
Гонорова пані хорунжева була знана на весь Чигирин своєю гостинністю і смачними стравами (П. Панч);
* Образно. Між лопушиння й кульбаби височіла гонорова шляхта будяків, розливаючи медовий дух (Ю. Винничук).
2. Те саме, що гонори́стий.
Таким покірливим він часто дарував їхні провини; гонорові ж, запальні речі козака роздратували його (А. Кащенко);
– Ляхи наші, гетьмане, дуже гонорові стали, – сміючись, казав Богун (Я. Качура).
Словник української мови (СУМ-20)