гоноровитий
ГОНОРОВИ́ТИЙ, а, е.
Те саме, що гонори́стий.
Балабуха був трохи гоноровитий: йому хотілось почванитись перед гусарами своєю жінкою (І. Нечуй-Левицький);
Вона відчула, що тільки велике зворушення примусило такого самолюбивого і гоноровитого хлопця заплакати в присутності всіх (В. Малик);
Він справді почував себе нащадком гоноровитої козацької старшини (О. Іваненко).
Словник української мови (СУМ-20)