гоноровитий
ГОНОРОВИ́ТИЙ, а, е, розм. Те саме, що гонори́стий.
Балабуха був трохи гоноровитий: йому хотілось почванитись перед гусарами своєю жінкою (Н.-Лев., III, 1956,134);
Він справді почував себе нащадком гоноровитої козацької старшини (Ів., Тарас. шляхи, 1954, 217).
Словник української мови (СУМ-11)