гоноровий
ГОНОРО́ВИЙ, а, е, заст. Знатний, багатий.
— Ось дивись, —каже, — я —гоноровий шляхтич (Стор., І, 1957, 132);
Гонорова пані хорунжева була знана на весь Чигирин своєю гостинністю і смачними стравами (Панч, III, 1956, 89).
2. розм. Те саме, що гонори́стий.
— Ляхи наші, гетьмане, дуже гонорові стали, — сміючись, казав Богун (Кач., II, 1958, 421).
Словник української мови (СУМ-11)