гонорний

ГОНО́РНИЙ, а, е, діал. З гонором (у 1 знач.).

Іваниха — була то жінка гонорна, великого роду (Кобр., Вибр., 1954, 54);

Знав, що Марія роботяща та не гонорна і — рішився [женитися] (Ірчан, II, 1958, 275).

Значення в інших словниках

1. гонорний — гоно́рний прикметник діал.  Орфографічний словник української мови
2. гонорний — -а, -е, діал. З гонором (у 1 знач.).  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. гонорний — ГОНО́РНИЙ, а, е, діал. Який має гонор. Іваниха – була то жінка гонорна, великого роду (Н. Кобринська); Чемна, але дуже гонорна, – докторова, не моя жінка. Вона в місті для бідних працює. Філантропка (Б. Лепкий); Знав, що Марія роботяща та не гонорна і – рішився [женитися] (Мирослав Ірчан).  Словник української мови у 20 томах
4. гонорний — ЗАРОЗУМІ́ЛИЙ (який тримається, поводиться гордовито, самовпевнено, вважаючи себе в чомусь вищим від інших), ГО́РДИЙ, ГОРДОВИ́ТИЙ, ПОГО́РДЛИВИЙ, ПОГО́РДИЙ, БУНДЮ́ЧНИЙ підсил., ПИХА́ТИЙ підсил., ПИ́ШНИЙ підсил., ЧВАНЛИ́ВИЙ підсил., СПЕСИ́ВИЙ підсил.  Словник синонімів української мови
5. гонорний — Гонорний, -а, -е = гонористий Не був такий гонорний, уступив до того ґазди. Гн. І. 88.  Словник української мови Грінченка