гоніння
ГОНІ́ННЯ, я, с.
Переслідування з метою пригноблення, утисків, заборони чого-небудь.
Вони [опришки] добровільно відмовились від теплих хат, від родин, а погодились на вічне блукання з місця на місце, на страх і гоніння, на риск життям (В. Гжицький);
Тут діяла доктрина, яку проголосив колись ще Платон, – про необхідність у державі гонінь і знущань (П. Загребельний);
За Діоклітіана було останнє найсильніше гоніння на християн (з навч. літ.);
Ні тяжкі випробування, ані постійні жорстокі переслідування і гоніння з боку царя та його сатрапів – ніщо не зломило волелюбного духу народного бунтаря Т. Шевченка (з газ.).
Словник української мови (СУМ-20)