горбитися
ГО́РБИТИСЯ, блюся, бишся; мн. го́рбляться; недок.
1. Вигинати спину горбом; сутулитися.
Намуляв [Петько] здоровенного пухиря та стер шкіру .. Через те й горбиться він і дивиться злісно (М. Трублаїні);
Тьотя Варя, горблячись мало не до землі, почимчикувала в передню (О. Гончар);
Він вийшов, трохи горблячись через свій високий зріст (П. Загребельний);
// Ставати сутулим.
Нехай сохну я, Тато горбиться, Ти на світ поглянь, Що там робиться (С. Руданський);
Бабуся наша із кожним роком горбилася все більшей більше (з мемуарної літ.).
2. Випинатися горбом, горбами.
Хатина ж, як німа, І горбиться старий поріг (А. Малишко);
Крига на річці здригнулась, почала горбитись (Ю. Збанацький);
Вузенькі погони горбились на їхніх кремезних плечах (Ю. Бедзик).
Словник української мови (СУМ-20)