гордівниця
ГОРДІВНИ́ЦЯ, і, ж.
Жін. до гордівни́к.
Чи вона його як уразила в серце, та гордівниця, чи він роздумавсь, а вже проводить з юлиці [вулиці] Оринку до самої хати (П. Куліш);
Спитала б, може, люба гордівниця: “А хто сей красень, що іде з відерцем?” (Леся Українка);
Чом проходиш мимо, строга гордівниця, Школи ремісничої краща випускниця? (Л. Забашта).
Словник української мови (СУМ-20)