горнутися
ГОРНУ́ТИСЯ, горну́ся, го́рнешся, недок.
1. до кого – чого. Те саме, що пригорта́тися 1.
Мелашка, як горлиця, горнулась до Лавріна (І. Нечуй-Левицький);
Марта мовчала і горнулася до грудей Івана Петровича (І. Пільгук);
Все тісніше горнучись одне до одного, ішли [Вустя і Леонід] кудись навмання (О. Гончар);
* Образно. З темного моря білява хвилечка До побережного каменя горнеться (Леся Українка);
// перен. Відчувати потребу, потяг до кого-, чого-небудь; прагнути чогось.
– Росте й горнеться [Сава] кудись... Та не до доброго й не до нас (О. Кобилянська);
Середульший [син] горнеться до пісні, скрипку дістав, по нотах вчиться грати (Д. Бедзик);
Лучук не горнувся до багать, намовив і Сивоока спати з ним разом, вигідно влаштовуючись високо в гіллі (П. Загребельний);
// перен. Прагнути до зближення з ким-небудь.
Горнулись до його [нього] і шляхта, і простота, Ходили з ним у степ на чату й козаки (П. Куліш);
Горнувся він чогось до мене і я його вподобав: такий говіркий, про все розпитує, про все хоче знати (С. Васильченко);
– Горнись, дитино моя, до простих, до роботящих людей... (Б. Антоненко-Давидович);
* Образно. Тільки тим недобра [земля], що не горнешся до бідного. Для багатого пишаєшся красою, багатого годуєш, зодягаєш (М. Коцюбинський).
2. у що і без дод., діал. Закутуватися.
Ще вчора думка мовила твереза: Горнись і щулься – он зима іде (М. Зеров);
Люди довкола горнулися в свій подертий убогий одяг (Л. Смілянський).
3. у що, діал. Скручуватися.
Пелюсточки, ледве пробившись на світ, горнулися в дудочки (О. Десняк).
Словник української мови (СУМ-20)