горнутися

ГОРНУ́ТИСЯ, горну́ся, го́рнешся, недок.

1. до кого – чого. Те саме, що пригорта́тися 1.

Мелашка, як горлиця, горнулась до Лавріна (І. Нечуй-Левицький);

Марта мовчала і горнулася до грудей Івана Петровича (І. Пільгук);

Все тісніше горнучись одне до одного, ішли [Вустя і Леонід] кудись навмання (О. Гончар);

* Образно. З темного моря білява хвилечка До побережного каменя горнеться (Леся Українка);

// перен. Відчувати потребу, потяг до кого-, чого-небудь; прагнути чогось.

– Росте й горнеться [Сава] кудись... Та не до доброго й не до нас (О. Кобилянська);

Середульший [син] горнеться до пісні, скрипку дістав, по нотах вчиться грати (Д. Бедзик);

Лучук не горнувся до багать, намовив і Сивоока спати з ним разом, вигідно влаштовуючись високо в гіллі (П. Загребельний);

// перен. Прагнути до зближення з ким-небудь.

Горнулись до його [нього] і шляхта, і простота, Ходили з ним у степ на чату й козаки (П. Куліш);

Горнувся він чогось до мене і я його вподобав: такий говіркий, про все розпитує, про все хоче знати (С. Васильченко);

– Горнись, дитино моя, до простих, до роботящих людей... (Б. Антоненко-Давидович);

* Образно. Тільки тим недобра [земля], що не горнешся до бідного. Для багатого пишаєшся красою, багатого годуєш, зодягаєш (М. Коцюбинський).

2. у що і без дод., діал. Закутуватися.

Ще вчора думка мовила твереза: Горнись і щулься – он зима іде (М. Зеров);

Люди довкола горнулися в свій подертий убогий одяг (Л. Смілянський).

3. у що, діал. Скручуватися.

Пелюсточки, ледве пробившись на світ, горнулися в дудочки (О. Десняк).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me