горопаха
ГОРОПА́ХА, и, ч. і ж., розм.
Людина, яка постійно живе в горі, стражданнях; бідолаха.
Не було в своїй стороні Федорові роботи. І він разом з такими ж, як сам, горопахами не мало поблукав по світі (Ю. Збанацький);
// Той (та), хто викликає жаль, співчуття.
Здорово знемагав [Захарко] на похмілля, не міг і голови звести горопаха (Б. Грінченко);
Незвиклі до розумової праці, байдужі до запитів своїх вихованців, окайданені часословом і псалтирем, ці горопахи в класі знають лише дубець та лінійку, які щодня гуляють по дитячих спинах (М. Сиротюк).
Словник української мови (СУМ-20)