горопаха
ГОРОПА́ХА, и, ч. і ж., розм. Людина, яка постійно живе в горі, біді; бідолаха.
Здорово знемагав на похмілля, не міг і голови звести горопаха (Гр., II, 1963, 391);
Не було в своїй стороні Федорові роботи. 1 він разом з такими ж, як сам, горопахами, не мало поблукав по світі (Збан., Незабутнє, 1953, 58).
Словник української мови (СУМ-11)