горопашний
ГОРОПА́ШНИЙ, а, е, розм. Який живе в горі, біді; бідолашний.
— Приліг би ти, синку, відпочив трохи, ще ж час є. То ж, певно, находився, .. намерзся, горопашний (Збан., Єдина, 1959, 34);
// Сповнений горем, бідою.
— Отже, брате, періщило мене всю цю горопашну мандрівку (Козл., Весн. шум, 1952, 101).
Словник української мови (СУМ-11)