горішній
ГОРІ́ШНІЙ, я, є.
1. Який розташований, міститься зверху; верхній; протилежне долішній.
Скоро лиш пісок з горішньої пляшечки пересиплеться в долішню – повертають її догори денцем (М. Коцюбинський);
Ходжаєв міцно спав на горішній полиці (Б. Антоненко-Давидович);
Двері загрюкали, відчинялися вікна в горішніх поверхах – люди визирали на вулицю (Ю. Смолич).
2. Розташований на високому місці або на горі.
З гамором або шепотом, більшими або меншими купками, з горішнього і долішнього кінця або з середини Борислава плили-напливали вони [ріпники] (І. Франко);
У горішній частині ринку, коло церкви, цукорня старого німця Єгра (Б. Лепкий);
Побувала [Єлька] біля Миколиного інституту. Новий величезний корпус в горішній частині міста (О. Гончар);
// Стос. до гори (у 1 знач.).
Ніч підходила до гір тиха і ніжна, обгортаючи усе блакитним оксамитом. Горішні далі ставали сині-сині (А. Турчинська).
Словник української мови (СУМ-20)