гранка
ГРА́НКА¹, и, ж.
Стовпець друкарського набору, що має довільну кількість рядків.
Гранку набору обклали з двох боків планочками, і все те стиснули дерев'яними клинцями. Тепер набір виблискував очками літер (К. Гриб);
// Відбитки таких стовпців для читання коректорами, редакторами і т. ін.
Чумак тим часом узяв на столі гранки Павлової збірки, став переглядати (А. Головко);
Він жив у флігельку нашого дідуся, бігав по гранки в редакцію, чистив з дідусем садок (О. Іваненко).
ГРА́НКА², и, ж.
Зменш. до грань¹ 2.
Мені дуже сподобався той оловець [олівець]. Я держав руку в торбі, а він був у моїй руці, я обертав його гранками сюди й туди (І. Франко).
Словник української мови (СУМ-20)