гільце
ГІЛЬЦЕ́, я́, с., етн.
Обрядове деревце українського весілля, прикрашене квітами, ягодами, колосками і т. ін.
У суботу вранці молода із старшою дружкою скликала дружок і свах вити гільце (з народної творчості);
Настина світлиця убрана по-весільному .. На столі гільце, короваї, шишки, яблука й горіхи в тарілках (І. Нечуй-Левицький);
Без рушників, гільця, коровая і танців навколо діжі, як це одвіку в народі повелося, – одруження, за категоричним свідченням усього жіноцтва з Рибальської, не могло бути визнане дійсним (Ю. Смолич);
Коло цього посуду стояв український весільний стіл, на якому лежали коровай, шишки, а зверху – уткнуте в глечик гільце, без якого не буває весілля (із журн.);
* У порівн. Колись я думала для тебе на прощання Увити гарне рондо чи сонет І рифмами заквітчати навколо, Немов гільце весільне (Леся Українка).
Словник української мови (СУМ-20)