гін

ГІН, го́ну, ч.

1. Дія за знач. гна́ти і гна́тися.

Видко було оддалік дві каруци.., немов п'яні хиталися з боку на бік від скаженого гону... (М. Коцюбинський);

На повному гоні підскочила тачанка (Ю. Яновський);

На п'ятнадцятій добі шаленого гону раптом земля обірвалась. Ешелон вилетів до синього моря і зі скреготом став (І. Багряний).

2. с. г. Смуга поля, що обробляється машиною чи знаряддям в один захват (загін).

Тут теж де-не-де на гонах поволі плуганили орачі волами по облогах (А. Головко);

Гонам краю нема – від неба й до неба (О. Гончар);

Якщо літак витратив отруту, не закінчивши обробки гону, то сигнальники повинні лишатися на місці і той самий гін обробляється вдруге (з наук. літ.).

3. Відстань більше 60 сажнів у довжину.

Аж ось од могили, що гонів двоє од дороги, зірвався чогось із гурту женців один дядько в білій сорочці (С. Васильченко);

Далеко, на гони від хутора, покотився залізний сміх кулеметів і, наче в трясовині, бився десь праворуч (Б. Антоненко-Давидович);

Кінь ішов ступою. Пройшов гони, другі, проминув балку (Д. Бедзик).

4. Стан і поведінка багатьох ссавців у період парування, що характеризується збудженням, підвищеною рухливістю, втратою сторожкості.

Найбільш інтенсивний гін спостерігається в оленів у першій половині жовтня (з наук. літ.).

Значення в інших словниках

1. гін — гін іменник чоловічого роду  Орфографічний словник української мови
2. гін — (шалений) гонитва; П. швидкість, нестримність, навальність; У ФР. розгін; (поля) С. Г. рядок, смуга; мн. ГОНИ  Словник синонімів Караванського
3. гін — гону, ч. 1》 Дія за знач. гнати і гнатися. 2》 с. г. Смуга поля, що обробляється машиною, знаряддям в один захват (загін). 3》 спец. Стан і поведінка багатьох ссавців у період парування, що характеризується збудженням, підвищеною рухливістю, втратою сторожкості.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. гін — гна́ти го́ном. 1. Швидко рости, змінюватися. Далі пішло так: бурячки росли, а бур’яни гнало. Гоном гнало (Остап Вишня). 2. Переправляти кого-небудь пішки, без допомоги транспорту. — Ватагами набирали нас свої ж отакі земляки у Каховці, гоном гнали в степи, завдаючи в неволю (О. Гончар).  Фразеологічний словник української мови
5. гін — ГІН (смуга поля, що обробляється машиною, знаряддям в один захват), ГІ́НКА, ГО́НИ мн. Брався (батько) до коси і спрагло проходив гін, а відтак і другий, бо здавна любив і умів косити (В.  Словник синонімів української мови
6. гін — ГІН, го́ну, ч. 1. Дія за знач. гна́ти і гна́тися. Видко було оддалік дві каруци.., немов п’яні хиталися з боку на бік від скаженого гону… (Коцюб., І, 1955, 188); На повному гоні підскочила тачанка (Ю. Янов.  Словник української мови в 11 томах