гін

ГІН, го́ну, ч.

1. Дія за знач. гна́ти і гна́тися.

Видко було оддалік дві каруци.., немов п’яні хиталися з боку на бік від скаженого гону… (Коцюб., І, 1955, 188);

На повному гоні підскочила тачанка (Ю. Янов., Мир, 1956, 121);

На перегонах шляхові майстри і сторожі привітно всміхалися машиністові, підбадьорюючи зеленим прапорцем його бистрий гін (Ле, Опов. та нариси, 1950, 157);

Щодня Кость улаштовує голубиний гін, щоб зміцнювати пташині крила (Донч., І, 1956, 54).

2. с.г. Смуга поля, що обробляється машиною, знаряддям в один захват (загін).

Якщо літак витратив отруту, не закінчивши обробки гону, то сигнальники повинні лишатися на місці, і той самий гін обробляється вдруге (Шкідн. і хвор.. рослин, 1956, 84).

3. спец. Стан і поведінка багатьох ссавців у період парування, що характеризується збудженням, підвищеною рухливістю, втратою сторожкості.

Найбільш інтенсивний гін спостерігається у оленів у першій половині жовтня (Звірі.. Карпат.., 1952, 58).

Значення в інших словниках

1. гін — гін іменник чоловічого роду  Орфографічний словник української мови
2. гін — (шалений) гонитва; П. швидкість, нестримність, навальність; У ФР. розгін; (поля) С. Г. рядок, смуга; мн. ГОНИ  Словник синонімів Караванського
3. гін — гону, ч. 1》 Дія за знач. гнати і гнатися. 2》 с. г. Смуга поля, що обробляється машиною, знаряддям в один захват (загін). 3》 спец. Стан і поведінка багатьох ссавців у період парування, що характеризується збудженням, підвищеною рухливістю, втратою сторожкості.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. гін — ГІН, го́ну, ч. 1. Дія за знач. гна́ти і гна́тися. Видко було оддалік дві каруци.., немов п'яні хиталися з боку на бік від скаженого гону... (М. Коцюбинський); На повному гоні підскочила тачанка (Ю.  Словник української мови у 20 томах
5. гін — гна́ти го́ном. 1. Швидко рости, змінюватися. Далі пішло так: бурячки росли, а бур’яни гнало. Гоном гнало (Остап Вишня). 2. Переправляти кого-небудь пішки, без допомоги транспорту. — Ватагами набирали нас свої ж отакі земляки у Каховці, гоном гнали в степи, завдаючи в неволю (О. Гончар).  Фразеологічний словник української мови
6. гін — ГІН (смуга поля, що обробляється машиною, знаряддям в один захват), ГІ́НКА, ГО́НИ мн. Брався (батько) до коси і спрагло проходив гін, а відтак і другий, бо здавна любив і умів косити (В.  Словник синонімів української мови