гінкий
ГІНКИ́Й, а́, е́.
1. Який буйно і швидко росте.
В холодочку гінкого широкогіллястого осокора, серед пишного килиму густої трави утаборився Яким із своїм добром (Панас Мирний);
На межі .. ще майоріла мальва. Але цвіла вона вже не так. Сім пурпурових – аж чорних! – квіток ще завзято пашіли на ній від вершка до середини гінкого стебла (М. Вінграновський);
Дами й кавалери також повставали: одні пішли бродити босоніж у прозорій воді, другі – гуляти по зеленому лугу між гінкими кучерявими деревами (М. Лукаш, пер. з тв. Д. Боккаччо);
На гінких житах, посіяних на зелений корм, легкий вітер уже котить хвилі (з газ.).
2. перен. Витягнутий вгору і тонкий (про людину): стрункий.
Беріть собі в душі промені! – гукає гінкий хлопчак (П. Воронько);
Коли Роксолана побачила Баязида, вона не витримала, розплакалася. Стояв перед нею в дорогому вбранні, гінкий, смаглявий, хижолиций, як султан (П. Загребельний).
3. перен. Такий, що простягається далеко (про шлях, стежку і т. ін.).
Копитами кінноти витоптувалися гінкі стежки по тому шляху, різалися глибокі колії колісьми важких маж (Іван Ле);
І даль полів гінка й широка У серце проситься моє (А. Малишко);
Шаленів двигун, колеса намотували гінкі милі, відвозячи його все далі від минулого і від майбутнього, того майбутнього, яке малювалося ще вчора (із журн.).
4. Який швидко рухається; стрімкий, швидкий.
З Марком пройшла сцена на диво. Ох, і майстер же він був! І тон гінкий, слухняний, миги, і рух – ні пилинки, ні цятки карикатурного (із журн.);
Гінкий літак;
* Образно. Саме цей невідрив від усього життя в усіх його проявах і надихає письменника, саме це робить зір його гострим, а думку гінкою (Ю. Смолич).
Словник української мови (СУМ-20)