гінко
ГІ́НКО.
Присл. до гінки́й 1, 4.
Раз навесні перед Зеленими святками, коли вже всяка рослина розвертається пишно, бучно, гінко, .. спустилося на Солоху разом дві біди (Панас Мирний);
Ти – ялина, сповнена жаги, Що росте на вітрі й сонці гінко (М. Рильський);
Машина гінко мчить рівною дорогою (О. Кундзич);
Пролітають [вітри] гінко над простором, Над широким Середземним морем, Де страйкують докери в ці дні (Я. Шпорта);
Рухаюся далі гінко no-репортерському, наздоганяючи пані Аду з Перфецьким (Ю. Андрухович).
Словник української мови (СУМ-20)