гіперкритицизм
ГІПЕРКРИТИЦИ́ЗМ, у, ч.
1. Один із напрямів історіографії античності на межі ХІХ–ХХ ст., що заперечував достовірність ранньогрецьких та ранньоримських історичних переказів.
Реакцією на гіперкритицизм став своєрідний ренесанс традиційного погляду в англомовній історіографії (з наук. літ.);
Гіперкритицизм епохи.
2. Занадто критичний підхід або несправедлива критика чогось.
Нині в науковому дискурсі переосмислюється гіперкритицизм щодо західної соціології, що сприяє розширенню політичного і культурного світогляду читача (із журн.);
Дехто вважає, що нині в “нашій, не своїй” історичній науці домінує маніакальний політично заангажований гіперкритицизм (з газ.).
Словник української мови (СУМ-20)