гіркий
ГІРКИ́Й, а́, е́.
1. Який має своєрідний їдкий, різкий смак (напр.: полин, гірчиця); протилежне солодкий.
Знаєте полинь, діточки? Гіркий, гіркий, гіркий такий дуже! (Марко Вовчок);
З гвинтового отвору гірким перегаром ударив дим (М. Стельмах);
По росі на травинці, по якихось своїх таємничих прикметах вгадає [Оленчук], де солодка проб'ється вода, де гірка (О. Гончар).
2. у знач. ім. гірка́, ко́ї. Горілка.
– А що, паніматко! чи немає в тебе чого міцнішого од цієї гіркої? (І. Нечуй-Левицький);
Для годиться Данило та Антон випили по чарці руської гіркої і розгомонілися (С. Чорнобривець).
3. перен. Сповнений горя, біди; тяжкий.
[Омелян:] Гірке моє вчителювання (І. Франко);
Оксана почала розповідати про своє гірке вдовине життя з малими дітьми (С. Васильченко);
// Який завдає горя, болю, гіркоти; дошкульний, вразливий.
[Настя:] Ой, яке ж ти гірке слово промовив! Як ти знов уразив серце, неначе врізав його гострим ножем (І. Нечуй-Левицький);
// у знач. ім. гірки́й, ко́го, ч. Той, який завдає горя, болю, гіркоти; дошкульний, вразливий.
Бідний Масі, бідний хлопчинка! Скільки ж то гіркого й болючого повинно було перекипіти в ньому, щоб лишити такий осад ненависті! (В. Винниченко);
Ковтнуть гіркого у житті прийшлось маленькій їй (І. Гончаренко);
// Викликаний горем, прикрістю; який виражає горе, страждання.
За гіркими слізьми світу не вздріла [Ївга], не бачила, куди їй і вийти! (Г. Квітка-Основ'яненко);
Михайло хоч сміявся, Та гірким сміхом (І. Франко);
Коло губів Каргата з'явилась гірка зморшка (Ю. Шовкопляс).
4. перен., заст. Який зазнав горя, біди.
І бачить він, що се вбога і гірка дівчина .. спідниця на ній вицвіла і уся в латках (Марко Вовчок);
Яке йому там життя буде – можна вгадати: то буде життя сиротини, гіркого сиротини (М. Коцюбинський).
Словник української мови (СУМ-20)