гірчичник
ГІРЧИ́ЧНИК, а, ч.
Лист паперу, покритий шаром гірчичного порошку, який викликає приплив крові та чинить болезаспокійливу і протизапальну дію.
Навчилася [Настуся] майстерно ставити банки, гірчичники, робити перев'язки, готувати трав'яні відвари (Микита Чернявський);
Баба Федора ставила гірчичники, прикладала старому до грудей клунок з розпареними висівками (О. Донченко);
Він засвітив світло й намочив гірчичника, бризнувши водою з графина. Приклав матері до шиї (Валерій Шевчук).
Словник української мови (СУМ-20)