дзвонистий
ДЗВОНИ́СТИЙ, а, е, поет.
Те саме, що дзвінки́й.
Довго безмовна була вона, очі рясними сльозами Сповнились їй, і голос немов перервався дзвонистий (Борис Тен, пер. з тв. Гомера);
Там ратай любить спочивать І жниці воду набирать Опівдні у дзвонисті глеки (М. Рильський, пер. з тв. О. Пушкіна).
Словник української мови (СУМ-20)