довгоязикий
ДОВГОЯЗИ́КИЙ, а, е.
1. З довгим язиком.
Довгоязикі крилани п'ють квітковий нектар і їдять пилок (з наук.-попул. літ.).
2. перен., розм. Балакливий, язикатий (у 1 знач.).
– Гадаєш, він такий довгоязикий, як... – але не докінчив, бо не хотів жінки ще гірше дратувати (Б. Лепкий);
Птахи у вітті густому гніздилися ширококрилі – Яструби й сови, а з ними іще й прибережні ворони Довгоязикі, що з моря прожиток собі здобувають (Борис Тен, пер. з тв. Гомера).
Словник української мови (СУМ-20)