дудник

ДУ́ДНИК², а, ч.

Трав'яниста рослина родини зонтичних із дудчастим стеблом, перистим листям, зеленувато-білими квітками, зібраними у зонтики; дягель.

Поодаль стояла хатка без вікон, двері дудником заросли (Є. Пашковський);

Дудник поширений у лісових і лісостепових районах України (з наук.-попул. літ.);

Дудник призначають як відхаркувальне при ларингітах, бронхітах і пневмоніях, для збудження апетиту, при функціональних розладах шлунково-кишкового тракту (з навч. літ.).

Значення в інших словниках

1. дудник — ду́дник іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
2. дудник — -а, ч. Те саме, що дударик.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. дудник — ДУДА́Р (той, хто грає на дудці, сопілці), ДУ́ДНИК, СОПІЛКА́Р, ДУДА́РИК розм., ДУ́ДЛИК діал. Дудар вигравав на сопілці третяка (П. Панч); За три копи жолудики продала, а за копу дудника наняла (пісня)...  Словник синонімів української мови
4. дудник — ДУ́ДНИК, а, ч. Те саме, що дуда́рик. Заграй мені, дуднику, На дуду, Нехай своє лишенько Забуду (Шевч., II, 1953, 144).  Словник української мови в 11 томах