карцер
КА́РЦЕР, у, ч.
Приміщення (перев. без світла) у в'язниці для тимчасового одиночного ув'язнення осіб, винних або звинувачених у чомусь.
[Начальник сторожі:] Сього замкніте у карцер на ніч (Леся Українка);
На шістнадцятий день Андрія забрали з карцеру (І. Багряний);
Порфир уже чує його залізну ходу, чує навіть віддих, коли грізний вартувальник зазирає крізь вічко до карцеру (О. Гончар);
Мабуть, тоді, як я кричав, його вже тягнули по східцях униз, до карцеру (В. Рубан);
// іст. Приміщення у навчальних закладах для покарання порушників правил поведінки.
Про те ж, що сьогодні він, перший ученик, сидів у карцері, в його [нього] вийшло з голови (С. Васильченко);
Він тягне тих, що провинились, в карцер, але жодного учня не послав під різки сам (Валерій Шевчук).
Словник української мови (СУМ-20)