кашляти
КА́ШЛЯТИ, яю, яєш, недок.
Видавати звуки кашлю.
А я, отож таки вночі, Іду та кашляю йдучи (Т. Шевченко);
До вечора Семен зовсім охляв і став кашляти та стогнати вголос (Леся Українка);
Я гойдаюсь на мокрій лозі, і кашляю гучно, й регочу, щасливий: я чую весну (О. Довженко);
Степан Кушнір, червоніючи, починає неймовірно кашляти, щоб не розсміятися в очі Полікарпові (М. Стельмах);
Напхом напхана зала сопіла, кашляла, сичала, зітхала, бо публіка тут зібралася таки різномаста – від тонкосльозих жінок до черствого чоловіцтва, від співчутливих селян до розлючених активістів, від поміркованих службовців до оскаженілих партійців (В. Шкляр);
* Образно. Важко кашляли гармати та в'їдливо цінькали кулі (Г. Епік);
Зала починає жити, кашляти, розмовляти й ходити (Ю. Яновський);
// Страждати від кашлю.
Прохор од того часу кашляв, хирів та й умер перед самою волею (І. Нечуй-Левицький);
Мирон усе кашляв та аж ісхуд неначе (А. Головко);
Її Карпо вернувся з госпiталю весь прорешечений i перекроєний. Кашляв так, що яблука обсипалися i ворони в лiсi злiтали в небо (В. Яворівський).
Словник української мови (СУМ-20)