кашляти
КА́ШЛЯТИ, яю, яєш, недок. Видавати звуки кашлю.
А я, отож таки вночі, Іду та кашляю йдучи (Шевч., II, 1963, 411);
До вечора Семен зовсім охляв і став кашляти та стогнати вголос (Л. Укр., III, 1952, 638);
Я гойдаюсь на мокрій лозі, і кашляю гучно, й регочу, щасливий: я чую весну (Довж., Зач. Десна, 1957, 483);
*Образно. Важко кашляли гармати та в’їдливо цінькали кулі (Епік, Тв., 1958, 377);
// Хворіти на кашель.
Прохор од того часу кашляв, хирів та й умер перед самою волею (Н.-Лев., III, 1956, 335);
Мирон усе кашляв та аж ісхуд неначе (Головко, І, 1957, 136).
Словник української мови (СУМ-11)