каятися
КА́ЯТИСЯ, ка́юся, ка́єшся; наказ. сп. ка́йся; недок.
1. Жалкувати, шкодувати про зроблений учинок.
Не кайся рано вставши, молодим оженившись (Номис);
[Пріська:] Адже ж ти не каєшся, що пішла до нас, не нарікаєш? (С. Васильченко);
Інколи люди каються, що не вміли зберегти вартостей, а по-моєму, найбільшою нашою вартістю є все те, що ми з вами пережили (У. Самчук);
Як опинилась Килина коло клубу, то миттю стало їй тоскно й сумовито, і вона вже каялась, що піддалась на Марійчині вмовляння (Є. Гуцало);
– Не шкодую і не каюся, що любив і люблю тебе. – І я не шкодую (Люко Дашвар).
2. перед ким, у чому. Визнавати свою провину, виявляти жаль з приводу своєї провини.
[Одарка:] Перед ким мені каятися? (Панас Мирний);
Не міг же він, батько і поліцейський чиновник, якого боялись навіть дорослі, скорятись та каятись перед якимсь шмаркачем (М. Коцюбинський);
Не піст нині, пощо ж мав би в гріху каятись? (Н. Королева);
Він .. тікав з уроків, просився до товариша і їхав на Дніпро, каявся у всьому, обіцяв виправитися і знову шкодив (І. Сенченко).
3. Усвідомлюючи свою гріховність, визнавати вину.
На небі радітимуть більш за одного грішника, що кається, аніж за дев'ятдесятьох і дев'ятьох праведників, що не потребують покаяння! (Біблія. Пер. І. Огієнка);
Заходив [Найда] у Київ, до печер каятися, був у святого ченця і прохав його наложити йому покуту (Панас Мирний);
[Другий:] Такий мистець [Орфей] і був у нас як раб... Чи то ж пробачать нам боги за теє? [Перший:] На ділі каймося, не на словах (Леся Українка);
Під єпитрахиллю зараз кається в своїх гріхах старий Щербина (М. Стельмах).
Словник української мови (СУМ-20)