квакання

КВА́КАННЯ, я, с.

Дія за знач. ква́кати і звуки, утворювані цією дією.

[Горнов:] Отоді то вже запевне довідаєшся, що краще: чи ніч з жаб'ячим кваканням, чи... (М. Кропивницький);

Бесідник скінчив, і по цілім .. ставку розляглися нараз .. рехкання і квакання (О. Маковей);

З річки чути було квакання жаб, співали солов'ї, а далеко в селі закукурікав півень, за ним другий, третій... (Г. Хоткевич);

Тільки набридливе дзижчання комарів, крик сполоханої птиці та задумливе квакання жаб у невеличкому, зарослому лататтям озерці порушували степову тишу (В. Малик).

Значення в інших словниках

1. квакання — ква́кання іменник середнього роду  Орфографічний словник української мови
2. квакання — -я, с. Дія за знач. квакати та звуки, утворювані цією дією.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. квакання — Ква́кання, -ння, -нню, -нням  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
4. квакання — КВА́КАННЯ, я, с. Дія за знач. ква́кати та звуки, утворювані цією дією. [Горнов:] Отоді то вже запевне довідаєшся, що краще: чи ніч з жаб’ячим кваканням, чи… (Кроп., І, 1958, 391); Бесідник скінчив, і по цілім.. ставку розляглися нараз.. рехкання і квакання (Мак., Вибр., 1954, 135).  Словник української мови в 11 томах
5. квакання — Квакання, -ня с. Кваканье.  Словник української мови Грінченка