1. Словник української мови у 20 томах

квакання

КВА́КАННЯ, я, с.

Дія за знач. ква́кати і звуки, утворювані цією дією.

[Горнов:] Отоді то вже запевне довідаєшся, що краще: чи ніч з жаб'ячим кваканням, чи... (М. Кропивницький);

Бесідник скінчив, і по цілім .. ставку розляглися нараз .. рехкання і квакання (О. Маковей);

З річки чути було квакання жаб, співали солов'ї, а далеко в селі закукурікав півень, за ним другий, третій... (Г. Хоткевич);

Тільки набридливе дзижчання комарів, крик сполоханої птиці та задумливе квакання жаб у невеличкому, зарослому лататтям озерці порушували степову тишу (В. Малик).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. квакання — ква́кання іменник середнього роду Орфографічний словник української мови
  2. квакання — -я, с. Дія за знач. квакати та звуки, утворювані цією дією. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. квакання — Ква́кання, -ння, -нню, -нням Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  4. квакання — КВА́КАННЯ, я, с. Дія за знач. ква́кати та звуки, утворювані цією дією. [Горнов:] Отоді то вже запевне довідаєшся, що краще: чи ніч з жаб’ячим кваканням, чи… (Кроп., І, 1958, 391); Бесідник скінчив, і по цілім.. ставку розляглися нараз.. рехкання і квакання (Мак., Вибр., 1954, 135). Словник української мови в 11 томах
  5. квакання — Квакання, -ня с. Кваканье. Словник української мови Грінченка