квапний
КВАПНИ́Й, а́, е́.
1. розм. Те саме, що квапли́вий 1, 2; поспішний, хапливий.
Прямували квапною ходою до села. Івоніка засунув свій великий неформений капелюх низько на чоло, а очі хлопця прощалися востаннє з усім, що минали (О. Кобилянська);
Я супроводив його, бачите, у квапній дорозі на Бардуїв і Телич (К. Гриневичева);
А з світлиці – голова розкуйовджена виглянула, працею квапною розрум'янена (Н. Королева);
* Образно. Все віддзвеніло, перезріло, перегоріло нагло все. І тільки зморщок квапні стріли скородять вигасле лице (П. Мовчан).
2. діал. Спокусливий.
Гроші квапні! Що кожне на їх квапиться (Сл. Б. Грінченка).
Словник української мови (СУМ-20)