квартира
КВАРТИ́РА, и, ж.
1. Частина житлового будинку, що складається з однієї або кількох кімнат, кухні, передпокою і т. ін., з окремим ходом; помешкання.
Квартира, де живе Іван Іванович зі своєю симпатичною сім'єю, складається тільки (тільки!) з чотирьох кімнат (М. Хвильовий);
// Житлове приміщення; житло.
По один бік в домі од вулиці була волость, по другий бік – школа й квартира для вчителя (І. Нечуй-Левицький);
// Приміщення, яке наймають на певних умовах для тимчасового проживання.
Сотник та десятник, як навіжені, бігали по хатах, шукаючи квартир (М. Коцюбинський);
Миша живе на квартирі у одного учителя, у того ж, що жив торік (Леся Українка);
Дуже рідко він зупинявся на квартирі з кимось удвох, а завжди сам (Григорій Тютюнник);
– Пiд квартиру пообiцяли дати цiлий поверх, – додав Микола (Р. Андріяшик).
2. тільки мн., заст. Місце розташування військ у населеному пункті.
От розвели їх [рекрутів] по квартирах (Панас Мирний);
Стали ляхи по квартирах – нема ні ладу, ні проходу (П. Тичина).
3. заст. Кватирка (у 1 знач.).
Одсунь, господаре, квартиру, поглянь на небо й на ниву (Сл. Б. Грінченка).
(1) Комуна́льна кварти́ра – квартира, що належить міському господарству й заселена декількома наймачами.
Жили Жукови в комунальній квартирі (О. Донченко);
– Маю комунальну квартиру, дві кімнатки (Б. Харчук).
Словник української мови (СУМ-20)