квач
КВАЧ, а́, ч.
1. Намотане на кінець палиці клоччя, ганчір'я і т. ін. для мащення чого-небудь.
[Чоловік (вибіга з мазницею і квачем):] Ось я приніс дьогтю (С. Васильченко);
* У порівн. Розпух [м'яч] од води, хляпотить, наче квач (Л. Первомайський);
// Широка, груба щітка для мазання чого-небудь.
Дарка замахала квачем по стіні, не оглядаючись на Зоню (Леся Українка);
В кутку малярські козли з відром і квачем, поряд на стільці робоча спецівка маляра (І. Кочерга);
На столі, на табуретках – слоїки з фарбами та пензлями, починаючи від тих, що скидалися на квачі, і кінчаючи найтоншими, як мишачі хвостики (О. Шугай).
2. перен., розм. Про слабовільну, безхарактерну людину.
– Не буде з його [нього] нічого, – каже Назар. – Я одразу побачив, що квач (Марко Вовчок);
– Як же тебе, квача, примусити робити те, що так необхідно в твоїх же інтересах? – тоном примирення запитав Солод (М. Руденко).
3. Дитяча гра, за правилами якої треба наздогнати одного з учасників і торкнутися до нього рукою.
Проте – сама нянька – ще дитина, – хочеться з подругами в баштана на шляху погуляти, побігати у ворона, в квача (С. Васильченко);
Пустують діти в цурки і в квача (І. Багряний);
В чого тільки за день не нагуляються вони [хлопці]: і в високого дуба, і в квача, і в побивачки (П. Колесник);
На дорозі, в пилюці, хлопчаки в штанцях на одній підтяжці гралися в квача (І. Білик);
// Гравець, який має наздоганяти і квацати (у 2 знач.) інших учасників гри.
Поля, як коршак, .. дрочить вона дівчину, що за квача (Грицько Григоренко).
Словник української мови (СУМ-20)