квітнути
КВІ́ТНУТИ, ну, неш; мин. кві́тнув, кві́тла, ло і кві́тнула, ло, недок.
1. тільки 3 ос. Розкриватися, розпускатися (про квіти); цвісти.
Матіола квітла на грядках .. І лила лукаво-ніжний пах (М. Рильський);
– Ось тобі .. перша квітка. Бачиш, як тепло: в степу підсніжники квітнуть, – казала вона (З. Тулуб);
* Образно. Як ти [Т. Шевченко] в неволі нудив світом На чужині, В твоїй душі все квітли пишним цвітом Твої пісні (В. Самійленко);
// Бути вкритим квітом, мати квіти.
Все дужче й дужче натискала весна, кущі квітли, поля дружно зеленіли (Ю. Яновський);
Зеленіють ниви, ніжно квітнуть у садах яблуні (Б. Антоненко-Давидович);
Піду селом, де квітнуть вишні (Н. Забіла).
2. перен. Бути в розквіті; мати здоровий, гарний вигляд.
Вона тепер квітла, як калина (Я. Качура);
Болеслав, як молодший, першим уклонився Данилові. – А ти все квітнеш? – засміявся Данило (А. Хижняк).
3. перен. Процвітати, успішно розвиватися.
Але все поволі, тихо Тоне в річці забуття, І на березі зеленім Квітне радісне життя... (О. Олесь);
Мусив визнати [Степан], що господарство Гнідих квітнуло без нього, отже, квітнутиме й далі (В. Підмогильний);
Який чудовий кругозір І даль яка барвиста! Ще рік тому тут був пустир, А зараз квітне місто (М. Шеремет);
Квітне Україна, як весняний сад (В. Сосюра).
Словник української мови (СУМ-20)