квітчання
КВІТЧА́ННЯ, я, с.
1. Дія за знач. квітча́ти.
[Маруся (взявши у руку кибалку й віночки):] Минулося вже дівоцтво. Не буде квітчання! (І. Нечуй-Левицький);
Тепер вже могла починатися справжня процедура квітчання молодих хрещатим барвінком (Ю. Смолич);
Виявлено, що квітчання, як і інші види мистецтва, розвивалося двома напрямками: традиційним народним та елітарним, мінливим, залежним від стилю (з наук.-попул. літ.);
У минулому квітчання було обрядовим атрибутом (із журн.).
2. Квіти, що використовуються для прикрашання чого-небудь.
На Зелені свята є традиція прикрашати храми й оселю так званим квітчанням, або ж клечанням: духмяними травами, усілякою зеленню на знак того, що природа розквітла й оновлюється після тривалої зими (з газ.).
Словник української мови (СУМ-20)