келар
КЕ́ЛАР, я, ч.
У православній і католицькій церквах – чернець, що завідує монастирським господарством.
– Вже пізно, братіє, – промовив жорстко келар. – Пора молитися на сон грядущий (Василь Шевчук);
Одного разу у монастирі спалахнула пожежа. Я на той час був келарем. Я наповнив водою цебра, інші ємності, і всі ми побігли гасити пожежу (Г. Пагутяк);
Керували господарством ігумени (архімандрити), економи та келарі (з наук. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)