кермек
КЕРМЕ́К, у́, ч.
Рід рослин родини кермекових, що ростуть як багаторічні трави або напівкущі.
По урвищах кущаться барвисті китиці кермеку (З. Тулуб);
– Кермек цвіте. Цілу осінь синіє до самих холодів. Це такий наш безсмертник (О. Гончар);
Запорожці лежали під палючим кримським сонцем у заростях кермеку – високого зілля, що нагадувало курай, густо всіяний синьо-рожевим цвітом (Ю. Мушкетик);
З господарського погляду заслуговує на увагу як сировина для добування дубильних речовин кермек (з наук. літ.);
З коріння кермеку добувають дубильні речовини й виготовляють барвники (з навч. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)