кивок

КИВО́К, вка́, ч.

1. Нахилення голови на знак вітання, згоди і т. ін.

Юнга кивком голови дав згоду (М. Трублаїні);

Він привітав Дороша кивком голови (Григорій Тютюнник);

Вони по черзі заходили до залу, під ручки, під звуки вальсу, віталися кивками голови і стриманими посмішками, подавали одні одним руки (С. Андрухович).

2. Одноразовий рух головою, рукою, пальцем, яким кличуть когось або вказують на когось, щось.

Кличе [вершник] кивком руки хлопця з кухлем (Леся Українка);

Васильченко знову пройшовся тими очима по камері й зупинився ними на Андрієві, якусь мить дивився пильно, а тоді покликав його тими очима й кивком голови (І. Багряний);

Щойно я отримав результати аналiзу. – Вiн кивком вказав на свiй термiнал (О. Авраменко, В. Авраменко);

Почувши кроки по коридору, він схопився, але заспокоївся від легкого кивка лікаря (Д. Білий).

Значення в інших словниках

1. кивок — киво́к іменник чоловічого роду  Орфографічний словник української мови
2. кивок — [киевок] киеўка, м. (на) киеўку, мн. киеўки, киеўк'іў  Орфоепічний словник української мови
3. кивок — -вка, ч. 1》 Нахилення голови на знак вітання, згоди тощо. 2》 Одноразовий рух головою, рукою, пальцем, яким кличуть когось або вказують на когось, щось. 3》 Рух кінчика вудлища під натягом волосіні з упійманою рибою.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. кивок — КИВО́К, вка́, ч. 1. Нахилення голови на знак вітання, згоди тощо. Він привітав Дороша кивком голови (Тют., Вир, 1964, 196); Юнга кивком голови дав згоду (Трубл., Лахтак, 1953, 112).  Словник української мови в 11 томах